В український прокат вийшов новий британський психологічний трилер «Біжи!» з Галь Ґадот у головній ролі. Режисером стрічки став Кевін Макдональд, а разом із Ґадот у фільмі знялися Деміен Льюїс, Рорі Вілмот та Альфред Енох.
У центрі історії – Майя Мартен, успішна лондонська адвокатка та мати, яка одного ранку виходить на звичайну пробіжку. Все змінюється після дзвінка незнайомця, який повідомляє, що викрав її сина. Щоб дитина залишилася живою, Майя повинна продовжувати бігти Лондоном, виконувати його накази та нікому не розповідати про те, що відбувається.
Саме з цього моменту починається фільм, який фактично можна описати одним словом «Біг».
Жінка, яка не може зупинитися
Ідея «Біжи!» дуже проста, але саме в цій простоті є її головна перевага. Майя не має якогось плану порятунку, не знаходить суперзброю і не перетворюється на непереможну героїню. Вона просто повинна рухатися вперед, тому що кожна зупинка наближає її сина до смерті.
Фільм побудований як гонитва з часом. Майя отримує конкретний дедлайн, а разом із ним і завдання, яке повинна виконати, навіть попри численні перешкоди. Через це у стрічки є власний таймер, цей відлік часу, який залишається до смерті її сина, одночасно стає відліком до фіналу самого фільму. Такий підхід дуже цікавий, адже глядач приблизно розуміє, скільки часу залишилося, і тому кожна затримка, розмова чи несподівана перешкода автоматично має важливе значення. Проблема лише в тому, що одного бігу на повнометражний фільм все-таки замало.
Вайб телевізійних трилерів 90-х та 2000-x
«Біжи!» дуже сильно нагадує стиль трилерів та телевізійних фільмів-катастроф кінця 90-х і початку 2000-х. Тоді режисери часто намагалися створити максимальне відчуття паніки за допомогою монтажу, а не складної постановки. Коли героїня опиняється в особливо напруженій ситуації, камера починає буквально розбирати її емоції на частини. Спочатку показують очі, потім губи, потім дихання, руки, ноги, знову обличчя. Кадри дуже швидко змінюються, іноді накладаються один на один, можуть різко уповільнюватися або буквально розриватися монтажем.
Є моменти, коли зображення ніби розсипається на окремі фрагменти, а потім знову збирається. Це створює відчуття паніки та дезорієнтації, ніби глядач не просто спостерігає за Майєю, а на кілька секунд опиняється всередині її голови. Такий стиль сьогодні може виглядати трохи старомодним, але саме тому у цій стрічці він й запам’ятовується. «Біжи!» іноді нагадує не сучасний стримінговий бойовик, а дорогий телевізійний трилер, який у 2005 році показували б увечері на великому телеканалі.
Коли героїня біжить, монтаж прискорюється, коли вона панікує, зображення стає більш рваним, коли відбувається щось особливо напружене, фільм може сповільнити окремий момент, накласти одне зображення на інше або показати одну й ту саму емоцію через кілька дуже коротких планів. Це не завжди виглядає сучасно, але саме це й створює характерний стиль фільму. Він ніби навмисно повертає глядача до естетики телевізійних трилерів минулих десятиліть.
Галь Ґадот майже єдина героїня фільму
Галь Ґадот у фільмі грає чудово, у неї жива міміка, вона гарно передає страх, розгубленість, напруження та відчай. Особливо добре працюють моменти, коли Майя намагається зберігати спокій, хоча ситуація навколо неї постійно виходить із-під контролю, і під кінець фільму навіть є пояснення цьому.
Водночас залишається відчуття, що сама Ґадот трохи розгублена в цій ролі. Ніби персонаж не зовсім для неї, бо вона звикла до героїнь, які мають набагато більше контролю над ситуацією, тоді як Майя більшу частину фільму просто намагається зрозуміти, що відбувається і як врятувати сина. Можливо, саме це і було задумано. Її героїня не супергеройка і не спецагентка, якою ми її звикли бачити. Вона звичайна жінка, яка раптом опинилася в абсолютно ненормальній ситуації, тому її розгубленість можна сприймати не як недолік персонажа, а як частину образу.
При цьому сама Майя далеко не дурна – вона дуже розумна, швидко аналізує те, що відбувається, помічає деталі та постійно намагається переграти тих, хто стоїть за викраденням її сина.
А от із фізичною формою Ґадот усе дуже очевидно. Вона практично весь фільм біжить, долає великі відстані, падає, підіймається, знову біжить, потрапляє в аварійні ситуації та продовжує рухатися. Після такого фільму питання про її фізичну підготовку точно не виникає.
Коли мати сама повинна врятувати дитину
Сюжет «Біжи!» теж повертає до трилерів 90-х та початку 2000-х, де дуже часто саме жінка опинялася в ситуації, коли повинна самостійно врятувати дитину. Тут є щось від класичних історій про викрадення, коли звичайна людина за короткий проміжок часу змушена перетворитися на головну силу порятунку. Тільки цього разу замість викрадачів, які просто вимагають гроші, ми отримуємо дистанційного маніпулятора, який контролює життя героїні через телефон, це трішки нагадує фільм «Швидкість» із Сандрою Буллок та якісну Рівзом.
І сама задумка стрічки справді цікава, особливо тому, що Майя не просто отримує дзвінки. Її ж телефон, фітнес-годинник та інші цифрові пристрої стають інструментами контролю над нею в реальному часі. Тобто технології, які ми щодня використовуємо для зручності, раптом перетворюються на зброю проти нас.
Гаджети знають про нас більше, ніж здається
Одна з найцікавіших речей у фільмі – тема цифрової безпеки. І тут «Біжи!» уже практично виходить за межі простого трилера. Фільм показує дуже буденну ситуацію: люди постійно залишають інформацію про себе в телефонах, застосунках, фотографіях, повідомленнях та інших цифрових сервісах. І все це потенційно може бути використано проти них.
Окремо цікаво показано, як штучний інтелект та цифрові технології можна використовувати не тільки для розваг чи роботи, а й для маніпуляцій. Навіть інформація, яку людина вважає видаленою, у певних обставинах може залишатися доступною. Це одна з тих тем, які роблять фільм трохи актуальнішим за звичайний бойовик про викрадення. Тут не потрібно вигадувати фантастичне майбутнє, усі речі, які використовує злочинець, уже існують у нашому повсякденному житті.
До слова, одна з головних думок фільму взагалі не пов’язана безпосередньо з викраденням: «Ніхто не зустрічається поглядом. Усі дивляться в гаджети».
Майя біжить Лондоном, а навколо неї постійно відбувається життя. Люди розмовляють телефоном, переписуються, дивляться щось на екранах, кудись поспішають, сваряться, сміються, зустрічаються між собою. І при цьому вони майже не дивляться одне на одного. Це дуже проста деталь, але вона добре працює як фон для всієї історії. Майя фізично знаходиться серед тисяч людей, але фактично залишається сама. Величезне місто навколо неї не означає, що хтось обов’язково помітить, що з нею щось не так.
Перехожі – не просто декорація
Фільм чудово працює з людьми, яких Майя зустрічає дорогою. У багатьох подібних стрічках випадкові перехожі були б просто масовкою. Люди ходять на задньому плані, машини їздять вулицями, місто живе своїм життям, а головна героїня просто проходить крізь нього.
Тут все взагалі інакше. Перехожі постійно щось говорять, телефонують комусь, сперечаються, часом реагують на Майю, коли вона намагається взаємодіяти з кимось або ненароком потрапляє в халепу, або просто продовжують займатися власними справами. Їхні маленькі історії існують паралельно з її великою проблемою.
Завдяки цьому прийому, Лондон відчувається живим. Майя не біжить порожнім містом, спеціально створеним для її погоні. Вона пробігає через місце, де тисячі людей навіть не знають, що просто за кілька метрів від них жінка намагається врятувати власну дитину.
Чудова робота режисера та сценариста
Режисером «Біжи!» став Кевін Макдональд, який має досвід роботи і з драмами, і з трилерами, і з історіями, заснованими на реальних подіях. Серед його відомих робіт – «Останній король Шотландії», «Велика гра», «Марлі» та «Мавританець».
Тут він обирає максимально прямолінійну конструкцію. Героїня отримує завдання та біжить до наступної точки. Саме тому фільм має відчуття майже реального часу. Але режисеру також доводиться постійно вигадувати нові перешкоди, щоб Майя не просто бігла з точки А в точку Б.
Більшість моментів справді тримають у напрузі, інші відчуваються як спосіб просто продовжити маршрут героїні ще на кілька хвилин.
Сценарій написав Марк Ґібсон, а сама конструкція історії дуже добре підходить для короткого трилера. Фільм триває приблизно 85 хвилин, тому він не встигає перетворитися на надто розгалужену історію.
Ідея хороша: викрадена дитина, один дзвінок, обмежений час, конкретне завдання і героїня, яка не може нікому про це розповісти. Сама концепція фільму працює добре, особливо коли перестаєш сприймати «Біжи!» як складний детектив і дивишся на нього саме як на гонку, де головне питання полягає в тому, чи встигне Майя врятувати сина.
Оператором фільму став Ентоні Дод Мантл, а монтаж виконав Сем Райс-Едвардс. Саме камера і монтаж значною мірою формують стиль «Біжи!». Тут багато крупних планів, різких переходів, швидкої зміни кадрів та візуальних повторів. Камера часто буквально не дає Майї спокою, і моментами наче стає одним цілим із героїнею.
Біжи і не зупиняйся
І все ж один мінус «Біжи!» дуже очевидний. Майя просто біжить. Звичайно, між цими пробіжками відбуваються різні події, інколи з’являються перешкоди , люди та неочікувані сюжетні повороти. Але сама конструкція залишається практично незмінною.
Спочатку це працює дуже добре, тому що глядач разом із героїнею не знає, що буде далі. Але згодом повторюваність починає відчуватися. Хотілося б більшого різноманіття в розвитку подій, адже сама ідея дозволяла зробити значно більше.
Попри певні недоліки, точно не можна сказати, що «Біжи!» нудний. Навпаки, фільм досить напружений і має цікаву центральну ідею. Тут є відчуття часу, постійна загроза для дитини та головної героїні, невідомий голос на телефоні, велике місто, де Майя фактично залишається сама, та технології, які можуть бути використані проти неї.
Так, до деяких моментів є питання. Деякі рішення здаються занадто зручними для сценарію, а сам біг поступово починає повторюватися. Але при цьому фільм має достатньо цікавих деталей, щоб не перетворитися просто на півтори години Галь Ґадот, яка бігає Лондоном.
Наш висновок про фільм «Біжи»
«Біжи!» не є ідеальним трилером, але задум у нього значно цікавіший, ніж може здатися з назви, опису сюжету або трейлеру. За простою історією про матір, яка біжить рятувати викраденого сина, ховається розмова про цифрову безпеку, залежність від гаджетів, штучний інтелект та те, наскільки легко сучасна людина може залишитися самотньою навіть посеред величезного міста.
Галь Ґадот добре справляється з фізичною частиною ролі та загалом переконливо передає емоції Майї. Фільм має дуже специфічний візуальний стиль. Комусь він може здатися застарілим, але ця особливість радше тільки покращує фільм.
Найбільша проблема в тому, що одного бігу недостатньо для повноцінного трилера. Проте таймер, живий Лондон, перехожі та сама ідея дистанційного контролю роблять історію значно цікавішою.
У підсумку «Біжи!» – це напружений фільм із цікавою задумкою, який точно вартий уваги. І, мабуть, після нього ще раз захочеться подивитися на власний телефон і подумати, скільки всього він насправді знає про свого власника.
