«Вперед, командо!» – іспанська комедія Netflix, яка насправді набагато ближча до чорної сатири, ніж до звичайної офісної комедії.
Фільм розповідає про працівників компанії, яка колись була одним із лідерів іспанського сирного ринку, але переживає кризу. Керівництво відправляє співробітників на заміський тімбілдинг, який мав би допомогти згуртувати колектив і нагадати всім про «цінності компанії». Є лише одна проблема – працівники дізнаються, що попереду масові звільнення, а корпоративний відпочинок фактично перетворюється на змагання за право залишитися на роботі.
Ідея не нова, але фільм використовує її досить вдало. Замість стандартних жартів про офісну рутину тут поступово показують, що відбувається з людьми, коли на кону опиняється їхня зарплата. Колеги за кілька годин перетворюються на конкурентів, а невинні на перший погляд корпоративні активності стають справжньою боротьбою за виживання.
Фільм став повнометражним дебютом режисера Дієго Нуньєса Іріґоєна. До цього він переважно працював на телебаченні. Сценарій написали Адольфо Валор і Крістобаль Гаррідо – автори, які вже працювали разом із Нуньєсом Іріґоєном над одним із серіалів.
Комедія про корпоративне виживання
Сильна сторона «Вперед, командо!» – саме гумор. Це не комедія, яка хоче розсмішити глядача очевидними жартами. Тут багато інтелектуального гумору, сатири та ситуацій, які смішні саме через абсурдність корпоративної культури. Компанія говорить про команду та спільну мету, а потім фактично змушує своїх співробітників конкурувати між собою за робочі місця. Люди, які ще вчора називали один одного колегами та друзями, починають маніпулювати, підставляти одне одного й шукати будь-яку можливість отримати перевагу.
Через це фільм працює не тільки як комедія, а й як досить точна сатира на сучасні робочі відносини. Стрічка використовує гумор, щоб показати поведінку людей під тиском, конкуренцію, страх звільнення та лицемірство корпоративних ритуалів.
Ольга і повернення після декрету
Головна героїня фільму – Ольга у виконанні Александри Хіменес. Вона повертається на роботу після шести місяців декретної відпустки, але замість нормального повернення одразу опиняється в корпоративній грі, де кожен намагається врятувати власне місце. Саме тут персонажка виявилася трохи недорозкритою. Фільм буквально вривається в її життя вже після народження дитини, тому ми майже не встигаємо зрозуміти, якою була Ольга до цього, як вона пережила цей період і чому повернення на роботу для неї настільки важливе.
Це могло б стати окремою сильною сюжетною лінією про материнство, кар’єру та ставлення до жінок після декрету. Фільм частково торкається цієї теми, але досить швидко відходить від неї на користь корпоративної боротьби. Саме тому Александра Хіменес грає добре, але її героїні хотілося б дати більше простору.
Марібель Верду – головний центр уваги
Шефиню Пепу грає Марібель Верду, і вона чудово вписується в цю роль. Це саме той тип персонажа, якого можна одночасно боятися, ненавидіти й із певним задоволенням спостерігати за ним. Українському глядачеві Верду може бути знайома з різних проєктів, зокрема із серіалу «Еліта», а також за роллю у фільмі «1395 днів без червоного», який свого часу показували в містах у межах Модуля тимчасовості (МОТ) – найбільшого міжнародного артпроєкту в Україні.
Марібель настільки природно почувається саме в такій чорній комедії. Її Пепа може говорити про командний дух і турботу про працівників, а за кілька хвилин перетворити весь цей «дух команди» на жорстку систему відбору. Поруч із Хіменес Верду створює хороший контраст. Одна героїня повертається після декрету й намагається знову знайти своє місце в компанії, інша вже повністю контролює цю систему та визначає правила гри.
Акторський ансамбль
Окремо варто відзначити весь акторський склад. Тут немає відчуття, що один персонаж тягне фільм на собі, а всі інші просто існують навколо нього. Педро Касабланк, Рауль Техон, Бланка Мартінес та інші учасники корпоративної команди отримують власні характери, конфлікти та мотивації. Особливо добре працює те, що персонажі не діляться на однозначно хороших і поганих. Коли на кону стоїть робота, кожен поступово починає думати насамперед про себе. Хтось робить це відкрито, хтось намагається залишатися «хорошою людиною», але зрештою майже всі виявляються втягнутими в цю гру.
Саме завдяки акторам навіть досить абсурдні корпоративні випробування не виглядають повністю штучними. Фільм розуміє, що найсмішніше тут не саме змагання, а реакція людей на нього.
ЛГБТ-пара без зайвої драматизації
У фільмі також є ЛГБТ-пара – Марко та Серхіо. Їхні стосунки не подаються як окрема «соціальна тема», яку потрібно спеціально пояснювати глядачеві. Вони просто є частиною історії персонажів. Водночас саме стосунки Марко стають одним із елементів корпоративних інтриг. На тлі боротьби за роботу особисте життя співробітників також перетворюється на інструмент маніпуляцій. І тут фільм знову повертається до своєї головної теми – наскільки швидко люди готові переступати особисті межі інших, коли хочуть отримати перевагу.
Картинка й атмосфера
Візуально «Вперед, командо!» теж приємно здивував. Це не просто розмовна комедія, яку зняли в декораціях офісу та заміського села. Камера добре використовує простір, а після переїзду працівників за місто фільм отримує значно більше можливостей для візуального гумору. Природа, сільські локації та корпоративні випробування створюють хороший контраст з офісною реальністю. Компанія намагається продати працівникам ідею повернення до «традиційних цінностей», але саме в цьому мальовничому середовищі люди починають поводитися найбільш цинічно.
Окремо варто відзначити операторську роботу Марії Кодіни. Візуальна частина тут працює не лише як фон для жартів, а й допомагає створити той самий дивний контраст між красивим місцем відпочинку та абсолютно токсичною ситуацією, у яку потрапляють герої.
«Вперед, командо!» проти українського «Корпорату»
Під час перегляду цього фільму можна спіймати себе на думці про український «Корпорат». І це не дивно, адже базова конструкція практично однакова: корпоративний виїзд, працівники, повідомлення про скорочення та змагання, яке має визначити, хто залишиться працювати.
Але саме тут порівняння стає особливо цікавим. «Корпорат» викликав зовсім інше враження. Там значно слабша акторська гра, гумор часто здається примітивним, а велика кількість рекламних інтеграцій додатково руйнує сприйняття фільму. У результаті сама ідея, яка могла б працювати як сатира на корпоративну культуру, губиться за жартами та рекламою. До речі, як і у «Корпораті», тут також є сюжетна лінія про романтичні стосунки між начальством і підлеглим.
«Вперед, командо!» при дуже схожій зав’язці виглядає набагато розумніше. Тут гумор не постійно кричить про те, що він гумор. Він часто працює через ситуації, діалоги та поведінку персонажів. І саме тому одна й та сама базова ідея може давати настільки різний результат.
Щоправда, важливо зазначити, що український «Корпорат» також не є оригінальною історією – це адаптація румунського фільму «Тімбілдінг» 2022 року. Тому говорити про пряме запозичення сюжету саме з «Корпорату» було б некоректно. Скоріше, це два фільми, які працюють із дуже схожою конструкцією корпоративного тімбілдингу та боротьби за робочі місця.
Темп і структура
Фільм триває лише близько 90 хвилин, і цього цілком достатньо. «Вперед, командо!» не встигає перетворитися на нескінченну серію корпоративних конкурсів. Події досить швидко переходять від звичайного тімбілдингу до боротьби за виживання в компанії. Така структура дозволяє від самого початку задати інтригу, не витрачаючи половину фільму на пояснення.
Водночас не кожна сюжетна лінія отримує достатньо часу. Найбільше це відчувається саме з Ольгою та темою її повернення після декрету. Але для легкої комедії тривалістю близько півтори години такий темп загалом працює.
Чи варто дивитися «Вперед, командо!»
Останнім часом іспанське кіно та серіали особливо добре працюють із комедією, яка насправді говорить про досить серйозні речі. «Вперед, командо!» саме з таких фільмів. Це легка й весела комедія, яка приємно здивувала тим, що намагається бути розумнішою за звичайне корпоративне кіно.
Тут є інтелектуальний гумор, хороша акторська гра, приємна картинка та зрозуміла сатира на сучасні робочі відносини. Фільм показує, як швидко розмови про «команду» та «сімейні цінності» зникають, коли кожному доводиться боротися за своє робоче місце.
«Вперед, командо!» – саме той випадок, коли від Netflix не очікуєш чогось надзвичайного, але отримуєш легку, смішну та водночас достатньо розумну комедію, яку справді приємно подивитися.
Раніше ми розповідали, що українців автоматично виключатимуть з військового обліку за віком без походу до ТЦК.
ПОПУЛЯРНІ СТАТТІ
