«Відріж себе ніжно» – книга українського психолога та бізнес-тренера Максима Роменського про екологічну сепарацію від того, що більше не працює: сімейних сценаріїв, співзалежних стосунків і нав’язаних суспільством ролей.
Роменський досліджує розставання як важливий елемент свободи та зрілості. Він показує, як можна виходити з обмежувальних систем, аби будувати життя за власними правилами і сценаріями.
Книга створена на основі реальних історій клієнтів, терапевтичних сесій і понад 30-річної практики автора. Це посібник із запитаннями для саморефлексії, вправами та конкретними формулюваннями, які допоможуть прожити сепарацію конструктивно і втілити важливі внутрішні рішення. Книжка вже доступна на сайті видавництва.
***
Уривок з книги «Відріж себе ніжно»
Софія і Роберт прожили разом дванадцять років. У них четверо дітей. Він – топменеджер у великій IT-компанії, вона – директор бізнесу, що динамічно зростає.
Їхні соцмережі – ідеальна картинка: щасливі обличчя, затишні сімейні кадри.
Друзі називають їхній шлюб зразковим.
Але ніхто не бачить, що відбувається за зачиненими дверима: Софія живе в атмосфері постійного тиску. Роберт не кричить, не б’є. Він просто керує її страхом, тисне на неї.
«Ти недостатньо стараєшся!» – це звучить у їхньому домі частіше, ніж «Доброго ранку».
Емпатія? Підтримка? Ні.
Коли Софія, вагітна, послизнулася на мокрій підлозі і впала, він просто переступив через неї. «Прибери й одягнися нормально, сьогодні приходять клієнти».
Коли після дев’яти років декрету вона відкрила свою компанію, вимоги тільки зросли. Тепер вона мала бути ідеальною в усьому: розвивати бізнес, виховувати дітей, вести будинок, фінансово підтримувати батьків.
Вона й діти боялися його до судом, хоча фізичного насильства не було.
Роберт цілком обходився психологічним. Він міг спокійно ска- зати: «Ти все одно нікуди не дінешся. Я тебе знайду». Цього було достатньо, щоб думки про розлучення розчинялися в тупому, звичному страху.
Коли страх перестав працювати, Софія почала хворіти; зазвичай під час хвороби чоловік тиснув на неї менше.
А потім, зібравши залишки мужності, вона подала на розлучення.
Коли ніхто не підтримав
Її ніхто не підтримав. Батьки, друзі, усі навколо твердили, що вона робить помилку. Але в Софії вистачило мужності довести справу до суду, не забрати заяву.
Мати Софії виступила на суді на боці колишнього чоловіка й заявила, що «Моя дочка просто невдячна істеричка».
Але їх все-таки розлучили.
Тепер Софія одна виховує чотирьох дітей, продовжує забезпечувати батьків (але вже визначає межі), розвиває бізнес. Вона з’ясувала, що за дванадцять років шлюбу накопичила цілий список хронічних захворювань – часу піти до лікаря просто не було. Поступово долає страх перед подорожами – за всі роки шлюбу вона жодного разу не покидала країну.
Роберт, як і раніше, присутній у її житті, нагадуючи про себе. Але страх тепер контрольований.
Чому не буває хепі-енду
Софія не вступає в нові стосунки. Поки що. Зараз її головна мета – зустрітися із самою собою, уперше за багато років.
У кіно все простіше і швидше (адже потрібно вкластися в екранний час). Героїня робить ривок, позбувається минулого й починає нове життя.
У реальності інакше. Найкращий розвиток подій – дуже повільна, майже непомітна зміна.
Ми не будемо надто довго розбирати, чому розумна, красива, успішна жінка опинилася в цій пастці. Це й лояльність до сімейної системи (її батьки перебувають у дуже схожих стосунках усе життя). Це й парентифікація: явище, коли система заслуг-боргів у сім’ї вивертається навиворіт, і дочка фактично виконує роль матері для своєї ж матері.
Мати Софії розв’язала проблему життя з аб’юзером-чоловіком дуже просто – «занурилася» в постійні хвороби, а доньці віддала роль «рятівника», відповідального за все і всіх. Цікавий момент: коли Софія все-таки розлучилася, мати через два дні після суду зламала ногу в кількох місцях і урочисто повідомила про це доньці. І була вкрай розчарована, коли Софія просто надіслала їй гроші на лікування, але не прилетіла сидіти біля узголів’я.
Подивимося ж на інше.
Як вийти з цієї системи?
▶ Близьке коло не допоможе, найімовірніше.
Людям простіше знецінити ваші страждання, ніж змінювати свою картину світу. Шукати підтримку потрібно за межами звичного кола. У випадку Софії це було кілька людей. Я допоміг їй визначитися, де вона від самого початку перебуває, показав, як на неї діє лояльність до системи, допоміг розібратися з батьківськими боргами й побудувати нові моделі спілкування з родиною. І визначити кроки сепарації від них.
Психотерапевт (Софія знайшла потрібного з третього разу) допоміг створити внутрішні опори і впоратися зі звичним станом тихого жаху. Ще Софія пів року відвідувала терапевтичну групу, де отримувала емоційну підтримку.
▶ Довіряйте своєму тілу.
Навіть якщо вас запевняють, що все гаразд, але всередині ви відчуваєте: треба хапати документи, дитину й тікати, у чому є – отже, треба бігти. Хоча б на час – озирнутися, віддихатися, покрутити головою. Довіряйте своїм відчуттям. І краще вважатися параноїком, ніж залишитися покаліченою…
▶ Дистанція і пауза – два найкращі інструменти.
Усі, хто висловився проти вашого рішення, намагатимуться забалакувати вас і постійно бути поруч. Вам навіюватимуть почуття провини, вмовлятимуть. Вам же потрібно побути на самоті й тиші, вимкнути це цілодобове мовлення на тему «Ти нам усім винна». Усвідомлено створюйте дистанцію і паузи.
▶ Страх – це нормально. Ви боятиметеся, але головне – не дати страху паралізувати себе.
Страх вбудований у людину, це природний захист. Інша річ, що він же може тримати розумних, відповідальних людей у руйнівних системах, на кшталт шлюбу Софії та Роберта. Страх не вийде ігнорувати, але можна змінити ставлення до нього, а саме вимірювати: якщо два місяці тому розмова про розлучення лякала на 10 балів, а зараз – на 7, це рух уперед.
▶ Рано чи пізно вам захочеться повернутися.
Особливо якщо він раптово став таким же милим, як на початку. У цей момент поставте три запитання: Що саме змінилося в його поведінці? Чи стабільні ці зміни? Чи можна це обговорювати відкрито? Якщо хоча б на одне запитання відповідь «ні» – це маніпуляція. Аб’юзер не хоче виправитися. Він хоче повернути контроль. Його мета – покарати за непослух і повернути вас на місце. Адже ви – просто деталь у його вибудуваному світі, де все крутиться навколо його персони. Вам належить бути на місці! Краще ще раз перегляньте фільм із Джулією Робертс – він наочно показує, як це працює.
▶ І пам’ятайте: ви сильніші, ніж думаєте.
Вам довелося довго жити в мінус, позичаючи енергію у власної ідентичності, просто щоб вижити. Вас ніхто не підживлював, а навпаки. Тепер вас хоча б не їдять. Але повернення до життя – довгий процес.
Повернення до життя трохи схоже на середземноморську дієту: миттєвих результатів не буде, але можна зробити цей шлях приємним.
Раніше ми розповідали про найвідоміші вислови Джорджо Армані, які часто приписують дизайнеру.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал, щоб першими дізнаватися найцікавіші новини!
Популярні статті на нашому сайті:
