Любовний роман – жанр, який колись здавався легким чтивом, сьогодні знову набуває актуальності. У часи втрат і потрясінь він повертає нам віру в почуття, нагадує про близькість і силу емоцій.
Цю ідею підтверджує й новий видавничий проєкт: у видавництві READBERRY стартувала серія «Вперше» — добірка класичних любовних романів у восьми томах. Першою вийшла «Площа Вашингтона» Генрі Джеймса, і ще на етапі передпродажу книжка мала великий попит. Як виникла ідея серії, чому саме любовний роман покладено в її основу та як відбирали тексти – розповідає літературознавиця й літературна критикиня Ганна Улюра.
Пані Ганно, розкажіть як з’явилася ідея створити серію «Вперше»?
Ідея серії «Вперше» з’явилася з пропозиції видавництва зібрати любовні романи, які будуть так само розказувати історії про інтриги, плітки, нерівні шлюби й таємні пристрасті, але можливо трішки на іншому рівні — більш вишукано і більш літературно, ніж серіали та костюмні драми на кшталт «Бріджертонів». Спершу це здалося несподіваним, адже я критикиня, яка працює з мейнстримними текстами, з іншими, ніж любовні романи чи фантастика, чи детективи, з книжками зі списків Нобелівської премії радше. Та цей запит потрапив мені в самісіньке серце, бо любовні романи — моя прихована пристрасть, таке guilty pleasure. Я страшно люблю і завжди цікавилася цим жанром, добре знаю його традиції та зміни. Любовний роман дуже динамічний — він відображає жіночий досвід, фантазії, проблеми. Він змінюється кожне десятиліття і показує, як з покоління в покоління змінюємося ми й уявлення про любов.
Пів року я перечитувала ключові любовні романи від XVII до ХХ століття. Звертала увагу на книжки, які колись були бестселерами в Англії, Франції, Америці, але сьогодні призабуті. Деякі з них виявилися для мене справжнім відкриттям — наприклад, авторка, у якої вчилася писати сама Джейн Остін, Фанні Берні звучить дуже і дуже свіже. Так сформувався список показових та зразкових книжок для серії, а ще залишила собі в скриньці три десятки романів, які варто буде відкрити читачам згодом. Про деякі з них ми, можливо, нічого не чули, а вони того варті!
Коли всі тексти були зібрані, я помітила їхню спільну рису: всі вони розповідають про досвід «вперше» — перше кохання, першу зустріч, перший поцілунок, першу зраду, першу втрату. Те, що в житті жінки стається вперше. У XVII столітті — це перший поцілунок, а у 1960 році — це втрата незайманості. Серед любовних романів дуже мало книжок, які закінчуються щасливо. Це історії, на яких вчилися любити не лише героїні, а й цілі покоління читачок. У цьому й полягає сенс серії: показати, як через любовний роман жінки проходили шлях дорослішання й відкриття себе.
Що для вас особисто означає «вперше» в літературі? Чи буває «перше кохання» в читанні — так само сильне, як у житті?
«Вперше» у цій серії має два виміри. Це буквальне перше кохання юного читача, який відкриває для себе любовний роман і закохується в героя книги. І водночас — відчуття читання ніби вперше: навіть знайомі тексти постають у новому світлі, коли ми бачимо в них любовні історії, що колись губилися за соціальними чи трагічними темами.
Тож ця серія дарує подвійний досвід: відкрити для себе класику, яка досі не була перекладена або залишалася забутою, і перечитати відомі твори так, як вони були написані — як любовні романи. Це і є нагода знову пережити силу «першого кохання» в читанні.
Із серії «Вперше» вже є у продажу «Площа Вашингтона» Генрі Джеймса. Як відбирали романи для перших трьох книг та чому саме на них зупинилися?
Так, першим у серії вийшов американський роман «Площа Вашингтона» Генрі Джеймса. Це класична, дещо сумна мелодрама, яка починається як історія вродливого хлопця, який залицяється до дуже негарної дівчини, але вона — багата спадкоємиця. Читач очікує, що там спалахне насправді сильне кохання, і буде щасливий кінець, але історія завершується несподівано: героїня відмовляє залицяльнику й обирає себе. Для свого часу такий фінал був революційним — він показував новий, американський погляд на жінку, здатну самостійно приймати рішення у коханні та житті. Це було дуже красиво, але ця книжка чомусь була популярнішою в Британії, яка любить змушувати своїх дівчат постраждати. І ми ще покажемо в нашій серії британських авторів.
Другим вийде французький том із двома романами XVII–XVIII століть — «Принцеса Клевська» Марі де Лафаєт та «Адольф» Бенжамена Констана. Це свого часу були справжні бестселери, а «Принцеса Клевська» вважається першим психологічним романом у Європі. Цей роман ніколи не публікувався українською. І про це згадує у своїй есеїстиці «Ерос та Психея» філософ Володимир Єрмоленко. Тобто Україна відчувала потребу в цьому романі, але до перекладу не доходило. Тож це теж буде вперше!
У нас, як не дивно, французька любовна література не дуже популярна. Хоча саме французька література сформувала чимало ключових концепцій любові (зокрема, щасливого нерозділеного кохання, або нещасливого розділеного кохання), українською ці тексти ще не виходили, тому важливо повернути їх у культурний обіг.
Третім томом заплановано публікацію трьох коротких романів американських письменниць початку ХХ століття — Кейт Віґґін «Річкова троянда» та два романи Джин Вебстер — «Дядечко — Довгоніг» і «Любий враже». Вони відображають епоху змін початку ХХ століття, коли жінки отримують право на освіту, професію, вибір у стосунках. Це дотепні, колоритні, життєрадісні тексти про зухвалих дівчат, які носять штані, сідають за кермо, голосують, обирають чи народжувати дітей, чи виходити заміж. І показово, що саме ці романи з усієї серії закінчуються хепі-ендом — адже героїні беруть власне життя під контроль.
До кожного роману з цієї серії ви написали післяслово. Чому не передмову?
Я обрала саме післяслово, бо хотіла, щоб читач спершу занурився в сам роман, а вже потім я «пояснювала», що він/вона прочитали й чому це важливо. У післямовах я дозволяю собі максимум свободи й іронії: коментую сюжет, акцентую на тому, що в цьому тексті сталося вперше, і часом пропоную перечитати книжку ще раз, але вже з іншим фокусом.
Ще одна мета післямов — дати історичний контекст, без якого деякі моменти залишилися б незрозумілими. Наприклад, у «Принцесі Клевській» події відбуваються при дворі, де сперечаються дві жінки Катерина Медічі та Діана де Пуатьє, і без пояснення, ким вони були, частина інтриг втрачається. Довгий час вважали, що «Принцесу Клевську» написав чоловік. Пояснюю, чому вона приховувала своє авторство. Або розкрити, чому певний роман у свій час викликав скандал, адже любовна література часто зачіпала теми табуйовані — еротику, нелегітимні стосунки, навіть насильство.
Так само в «Адольфі» Бенжамена Констана важливо знати, що роман написано на основі реальної історії й що всі сучасники, які читали цю книжку, знали, що прототипом головної героїні є мадам де Сталь. Шалено відома політикиня і письменниця. Роман «Адольф» це історія про хлопця, який добивається жінки, яка належить іншому чоловіку. Він докладає шалених зусиль, щоб отримати її собі за коханку, а коли це стається, він перестає її любити. Між ними починаються шалені скандали і юнак буквально зводить жінку в могилу. Для сучасного читача цей підтекст неочевидний, але саме післямова дозволяє його відкрити. Вона стає ніби розмовою «після прочитання» — коли можна і попліткувати, і пояснити, і подивитися на твір під іншим кутом.
Як ви сприймаєте сучасне оформлення книжок? Чи впливають обкладинки на сприйняття роману?
Мені подобається сучасне оформлення серії, адже художниця Ольга Лисовська читає тексти уважно й виносить на обкладинку деталі, які, на перший погляд, неочевидні. Наприклад, для «Тесс із роду д’Ербервілів» Томаса Гарді вона зобразила двох білих курей. Спершу це здається дивним, але коли пригадуєш, що Тес працювала пташницею, а двоє чоловіків у її житті постійно «пожирали» її сили, кури стають дуже промовистим символом. Це іронічно й водночас глибоко.
Мені подобається, що такі обкладинки виглядають сучасно й стримано, без звичних кліше любовного роману. Адже коли бачиш типову «романтичну» палітурку з напівголою жінкою і чоловіком поруч, це відштовхує, навіть якщо всередині важливий текст. Тут же ми маємо щось зовсім інше — інтелігентне, дотепне, красиве.
Ще одна важлива річ — жіночі постаті на обкладинках. Це ніби вказівка на те, що центр цих історій завжди героїня, її вибір і її досвід. І таке оформлення справді впливає на сприйняття книжки: воно додає глибини й одразу налаштовує на серйозніше прочитання.
В якому віці варто читати ці книжки?
Ми обрали в цю серію ідеальні книжки. Оскільки говоримо, що це — класика любовного жанру, то ми даємо індульгенцію людям, які любовні романи не читали, почати їх читати й отримувати від того насолоду. У нас часто є упередження, що це жанр «несерйозний», але насправді класичні любовні тексти написані потужними прозаїками першого ряду — мадам де Лафайєт, Бенжаменом Констаном, Генрі Джеймсом. Це якісна література, перевірена часом, і водночас — справжнє задоволення від читання.
Такі книжки можуть стати приємним досвідом для різних поколінь. Наприклад, мами можуть запропонувати їх своїм донькам-підліткам і водночас самі перечитати твори, які у підлітковому віці робили їх щасливими. Це створює особливий місток між досвідом молодості й дорослого життя.
Щодо віку — тут немає обмежень. Думаю, що читати серію можна від 16 років і до того моменту, поки книжка тримається в руках. Я сама перечитувала ці романи у 47 і отримувала справжній кайф.
Як ви відчуваєте: українські читачі стали більше готовими до складного та тихого читання?
Я б не назвала ці тексти складними — радше повільними. Це читання для релаксу, яке працює з емоційним інтелектом: спершу ти відчуваєш історію, а вже потім починаєш над нею думати. Воно вимагає не стільки інтелектуальних зусиль, скільки довіри до світу роману — пожити в ньому, а тоді вже повернутися до своєї реальності й подивитися критично на те, що ви щойно прочитали.
Такі книжки перш за все потребують співпереживання. А цієї якості нашим читачам ніколи не бракувало, тож я вірю, що вони цілком готові до такого досвіду «тихого читання».
Чому зараз так важливо читати неочевидне? І що серія «Вперше» підказує в цьому напрямі?
Класика — це найбільш надійна відповідь на питання «що читати». У часи розгубленості й непевності ми шукаємо стабільності, і книжки, перевірені кількома століттями, цю стабільність дають. Якщо твір витримав випробування часом і його читали сім поколінь — можна довіритися й дозволити собі спокійний вечір без сюрпризів.
Чому з початком війни у нас шалено популярні всі серії перевидання реактуалізації класики? Бо люди воліють відсутності поганих сюрпризів бодай у в одній сфері — у своєму читанні. Якщо до тебе цю книжку читали три століття, і сказали, що вона добра — повірте думці попередніх трьох століть і читайте!
Серія «Вперше» саме про це: вона пропонує класику любовного жанру, яка одночасно знайома і неочевидна. Ці романи були бестселерами свого часу, але часто залишалися поза українським перекладом. Тож серія дає можливість відкрити для себе щось нове — але в безпечних межах літератури, що давно довела свою цінність.
Які книги продовжать серію — що очікувати українським читачам?
Далі у книгах серії читачі побачать новий переклад маловідомого роману Шарлотти Бронте «Віллет», багато в чому автобіографічну, найбільш відверту з книжок Шарлотти, її чомусь у нас довго-довго не перекладали. До серії також увійдуть романи «Золотокоса Ельза» і «Дама з гранатами» Євгенії Марлітт — улюбленої авторки Ольги Кобилянської, чия ніжна й глибока любовна проза німецькою колись підкорила Європу. Серед майбутніх видань — Томас Гарді «Тесс із роду д’Ербервілів», а також твори Елізабет Гаскелл «Кохані Сільвії» та Бетті Сміт «Меґґі». Цих потужних бестселерів досі не було українською.
Серія розрахована щонайменше до лютого й виходитиме по три книжки. Вона охоплює любовні романи XVII–XX століть, останній із яких датується 1958 роком. Це дає можливість побачити розвиток жанру в часі й відкрити для себе авторів, які були свого часу бестселерами, але досі лишалися поза українським перекладом.
У перспективі «Вперше» може стати безкінечним проєктом: кожне покоління мало свої хітові любовні романи, і українська література теж не є винятком. Тож у майбутньому на читачів чекатимуть, може так статися, і наші класики, не зарікаюся, які органічно доповнять світовий контекст серії.
***
Хто така Ганна Улюра
Ганна Улюра — літературознавиця, літературна критикиня, кандидатка філологічних наук, есеїстка, авторка трьох наукових монографій з жіночої літератури й п’яти книжок літературної есеїстики, не раз відзначених провідними книжковими преміями України.
Раніше ми розповідали, що Зеленський присвоїв відзнаку «Місто-герой України» ще 16 містам.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал, щоб першими дізнаватися найцікавіші новини!
Популярні статті на нашому сайті:
