У широкий прокат вийшов гротескний фільм жахів «Мумія Лі Кроніна» режисера та сценариста Лі Кроніна. Стрічка показує свіжий погляд на давно знайому історію, але тепер поєднуючи пригодницьке кіно з елементами жахів і легкої іронії. Увесь фільм тримається на постійному динамічному сюжеті, неочікуваним різким поворотам та напрузі, та не дає історії розсипатися на передбачувані сюжетні ходи. Це і не дивно, адже за фільмом стоїть продюсерське тріо Джейсона Блума, Лі Кроніна та Джеймса Вана – одне з найвпливовіших поєднань у сучасному жанровому горорі.
Мумія як тілесний горор та чорна іронія
Пролог спочатку занурює у тривожну історію єгипетської родини, де вже з перших кадрів відчувається щось не так. Цей вступ органічно переходить до основної історії, родини – американського журналіста Чарлі (Джек Рейнор) та його вагітної дружини Лариси (Лайя Коста), які уже пʼять місяців живуть у Каїрі разом із двома дітьми.
Зникнення їхньої старшої доньки Кеті під час піщаної бурі – один із найсильніших моментів фільму. Сцена наповнена панікою, хаосом і візуально виглядає дуже сильно. Попри спроби молодої детективки Далії (Мей Ель Каламаві) допомогти, справа заходить у глухий кут, але все це запускає основну сюжетну лінію, яка згодом охоплює часовий стрибок у вісім років і уже перетворюється на історію повернення того, що, можливо, вже не є людиною.
Доросла Кеті: центр фізичного жаху
Наталі Грейс у ролі дорослої Кеті демонструє сильне перевтілення у фільмі. Вона постає як один із найсильніших елементів фільму – її фізичне перевтілення, пластика та моторошна міміка працюють реалістично та стають емоційною складовою стрічки. Її образ – це сильна фізична і психологічна трансформація, яка виконана вражаюче, і робить її персонаж одночасно трагічним та моторошним.
Акторка початківець грає по-справжньому тривожно, від неї складно відірвати погляд. До слова, над постановкою рухів дівчинки-мумії працювала українська танцівниця Марина Мазепа. Співпраця обох це той випадок, коли акторка буквально «ламає» своє тіло під роль – і це працює максимально ефектно.
Мей Ель Каламаві: емоційний якір сюжету
Окремо варто відзначити й Мей Ель Каламаві: її героїня додає історії емоційної глибини, а сама акторка демонструє дуже органічну та живу гру. Це один із тих персонажів, за яким справді цікаво спостерігати. Акторка відома українському глядачу за роллю у всесвіті Marvel, де вона зіграла Лейлу Ель-Фаулі або Червону Скарабейку – кмітливу археологиню та шукачку пригод.
У «Мумії» акторка продовжує грати розумну жінку, але в іншому тоні. Її героїня тут більш стримана, емоційно врівноважена і внутрішньо стабільна, з виразною моральною витривалістю. Вона не стільки реагує на події, скільки тримає їхній емоційний центр, залишаючись мабуть єдиним персонажем, яка зберігає ясність мислення в умовах суцільного хаосу. Саме ця контрольована сила робить її образ переконливим і важливим для загального балансу усієї стрічки.
Батьки: сильна гра в межах слабкої логіки персонажів
Попри переконливу гру Джека Рейнора та Лайї Кости, їхні персонажі інколи виглядають нелогічними. Батьки не помічають очевидних змін у своїх дітях і навіть після низки відверто страшних ситуацій залишають доньку, яка вісім років пролежала у саркофазі, наодинці. Через це виникає відчуття, що драматургія іноді жертвує логікою заради сильного ефекту, або ж усю логіку свідомо залишили лише для героїні Мей Ель Каламаві, що, в принципі, підкреслює її як єдиний справді раціональний центр цієї історії.
«Мумія Лі Кроніна» працює як видовищний жанровий експеримент. Тут є і неочікувані повороти, і, спойлер – досить справедливий фінал, сильний центральний образ, який запам’ятовується. Це фільм, який не завжди логічний, і моментами здається, що ось-ось зʼявиться персонаж Брендана Фрейзера із «Мумії» 1999 року, але точно це емоційна та візуально виразна стрічка.
Моторошний хорор: головна форма оповіді
Фільм побудований як безперервний потік жахів і тілесного хорору у стилі «Субстанції» з Демі Мур: від кривавих травм до демонічних трансформацій. Режисер Лі Кронін не уникає жорстокості, але водночас додає до неї чорний гумор і іронію, через що деякі сцени працюють не лише як жах, а й як спеціально викривлене кіношне видовище. Навіть дії персонажів, попри всі ці моторошні та жахливі сцени виглядають до абсурду смішними. Але саме цей баланс між жахом і іронією робить перегляд стрічки більш захопливим.
Візуальна мова фільму тримається на щільній, атмосферній картинці з виразною фактурою, оператор Дейв Гарбетт підсилює відчуття фізичного дискомфорту й занурення в простір жаху, не втрачаючи при цьому кінематографічної виразності.
У підсумку – це горор, який більше відчувається, чим аналізується, але точно аж ніяк не нудний. «Мумія Лі Кроніна Лі Кроніна намагається бути атмосферним і в багатьох моментах йому це вдається: фільм тримає напругу, дивує неочікуваними поворотами й місцями навіть змушує посміхнутися там, де, здавалося б, має бути лише страх.
Дивіться офіційний трейлер фільму «Мумія Лі Кроніна»:
Раніше ми розповідали, що комедія «Сусіди зверху» з Пенелопа Крус виходить в український прокат.
Підписуйтеся на наш Telegram-канал, щоб першими дізнаватися найцікавіші новини!
Популярні статті на нашому сайті:
